Культура
Відомий американський культуролог та футуролог О. Тоффлер пише: «Культурошок — це шок від зіткнення з чужою культурою непідготовленої до неї людини. Це те, що відбувається, коли звичні психологічні орієнтири, якими керується людина в суспільстві, раптово замінюються новими, незвичайними або незрозумілими. Футурошок — це наслідок різкого прискорення темпу розвитку суспільства. Він виникає як результат приходу нової культури на місце старої». Отже, слід пам’ятати, що в умовах складних суспільних змін, аби зняти соціальну напругу, доцільно використовувати шокову терапію, також і при налагодженні ринкових відносин.
Спеціаліст з питань стратегічного управління І. Ансофф пише про залежність між рівнями мінливості культурного середовища і типами мислення, які необхідні для досягнення успіху в підприємницькій діяльності (табл. 1).
Таблиця 1
СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ТИПОМ МИСЛЕННЯІ КУЛЬТУРНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ
| Рівень мінливості культурного середовища | Тип мислення | Ознаки |
| Незмінна | Консервативний | Сталість, повторення |
| Поширювальна | Виробничий | Зростання, економія на масштабах бізнесу |
| Змінююча | «Ринковий» | Диференціація, реакція на зміну кон’юнктури |
| Дискретно змінююча | Стратегічний | Вибір довгострокового курсу, гнучкість |
| Раптово змінююча | Творчий, гнучкий | Створення нової технології, нових виробів та ринків |
Психоаналітик Е. Фромм поділяє орієнтації людини на плідні та неплідні. Серед неплідних він вказує на рецептивну, експлуататорську, користолюбну. Є, на його думку, лише одна плідна орієнтація людини — ринкова (що базується на обміні).
Рецептивну орієнтацію він характеризує як мазохістську, експлуататорську — як садистську, користолюбну — як деструктивну, а ринкову — як чесну. Таким чином, є природні якості, природні орієнтації людини, які, на його думку, більш придатні для підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.
Річ лише в тім, щоб люди з такими якостями були затребувані. «Онаучена культура» та «окультурена наука» повинні стати основою вищої освіти, котра в свою чергу стане одним з інструментів розбудови «високої цивілізації». Цей процес веде до взаємозбагачування й універсалізації науки, освіти і культури. На це на початку ХХ ст. звернув увагу В. І. Вернадський: «Очевидно, і форми вищої школи кожної історичної доби повинні бути однаковими для всього людства й різнитися в різних державах і у різних народів лише відтінками, що не торкаються основних умов її існування».
розвиток знання
дітьми середнього прошарку
протестантський
Як підприємець Чичиков у своєму придбанні не йде напролом, а дотримується «правил гри», благопристойності, благогідності. Коли він зізнається в своєму шахрайстві, то виправдовує його тим, що пряма дорога не дозволила б йому реалізувати свої цілі, а «крива дорога» вела прямо до мети. І в той самий час Чичиков щиро вважав, що ніколи не вдавався до підлих вчинків. «Добро і зло, — писав Д. С. Мережковський, — для нього такі умовні — порівняно з вищим благом — придбанням, що він ніколи сам не зумів би відрізнити одне від одного; сам не знає, де закінчується вкладений у нього природою інстинкт «господаря», «набувача», і де починається підлість: середня підлість і середнє благородство, змішуються в одне — «благопристойність», «благогідність».
Чичиков — західник: у російському провінційному закутку він почувався представником європейської освіти і прогресу. Його тягне на Захід, оскільки там він відчуває свою силу і своє майбутнє «царство». Проте російська культура, як повелося з часів Петра, знімає з західної лише ласу пінку чи накип. І Чичиков із західної культури вибирає лише те, що йому треба, а все інше, дуже глибоке й високе, зводить до граничної пласкості й лаконічності. Всі філософські й релігійні сподівання минулих століть були для нього метафізичними й теологічними мареннями, вільнодумними химерами юності. В Чичикові, як вважав Гоголь, «було все, що потрібно для цього світу». Помірна ситість, спокійна розкіш усього людства в комфортабельних палацах є не що інше, як царство Чичикова. Це царство лише в деталях відрізняється від ідеалу суспільного устрою європейської соціал-демократії.
Чим «Серединне Царство», вже реалізоване на Заході, багато в чому не прийшлося до смаку М. В. Гоголю і багатьом іншим, за рідкісними винятками, представникам російської інтелігенції? По-перше, тим, що в Росії й на Заході по-різному розуміють волю: на Заході воля здійснюється в межах закону, а в Росії вона поза законом. Для західного правоусвідомлення росіяни невільні, тому що їхні закони не дають можливостей для вільного існування й самореалізації людини, а для російської свідомості західне життя невільне, бо західний громадянин — раб своєї законослухняності. По-друге, російська (а потім і радянська культура) сформувала з наших колишніх і теперішніх співвітчизників унікальний тип антисоціальної людини, яка за великим рахунком не вірить нікому і нічому, тоді як західна культура шліфувала характер індивідууму, правилом життя якого було: я поважаю тих, хто мене оточує, тому що поважаю себе і хочу, щоб мене поважали інші. По-третє, в російській, радянській і пострадянській свідомості немає розуміння багатства, нажитого чесно, бо і можливості такі були практично відсутні, а західна свідомість налаштована на реальні в рамках закону можливості збагачення людини шляхом різнобічного прикладання його сил і здібностей.
